Луцьк сайт Розмовляйко





Ходімо зі мною у казку

В одному чудовому-пречудовому лісі, де водилось багато-пребагато різного птаства, звили собі затишне і м’якеньке гніздечко соловей та солов’їха. Гніздечко було їх домівкою, то ж панували у ньому мир та злагода. А ще… ще соловейкова родина тішила усіх навколишніх неперевершеним співом. Їхні мелодії були такими, що від них завмирало сердечко і всі навкруг ставали добрішими і щасливішими. Як-то і водиться, з’явилось невдовзі у гніздечку і перше яєчко. Та було воно не зовсім звичайне. «А яке ж?» – запитаєш ти. А було воно гладеньке, кругленьке, з кольоровими цятками! «Це ж треба! – тішилась мама-солов’їха. – У нас таке чудове різнокольорове яєчко! Мабуть, і дитятко наше буде дуже гарне». І стали вони, соловейки, чекати на свого первістка. Голубили яєчко, пестили його та наспівували різні мелодії. І всі-всі їхні пісеньки були про те, як вони, батьки, будуть любити його, своє маленьке пташатко та як будуть пишатися ним! І ось… одного разу із яєчка хтось голосно постукав. Насторожилися схвильовані мама і татко, завмерли. У цей час шкаралупка затріщала, розкололась і з неї виглянули великі гарні оченята маленького смішненького солов’ятка, їхнього дитятка! «Яке ж ти чудове, яке гарненьке!» – не втрималась мама-солов’їха. «Ми тебе будемо дуже любити», – додав пісенькою і тато-соловей. А маленькому так сподобалась пісенька мами і татка, що воно відразу ворухнулось, хотіло стріпнути та змахнути крильцями і тут… Батьки сахнулися! Воно, малесеньке, гарнесеньке їхнє дитятко народилося з одним крилом… «Як, як таке може бути? – не могла прийти до тями солов’яткова мама, – адже ж кожна пташина потребує два крила! Кожній пташці потрібно літати – піднятись аж до хмар, кружляти та виспівувати мелодії свого сердечка!» «Як же ми врятуємо його від холодів та морозів? – бідкався тато. – Як же наша дитина здобуватиме собі їжу, коли всі птахи відлетять у теплі краї?» І вони, двоє дорослих, не знаходили жодної відповіді на свої запитання. І стало їм дуже сумно. Так сумно, що не могли вони відтворити жодну мелодію, якої так чекали усі навкруг. Та маленьке пташатко нагадало про себе: «Я хочу їсти!» І татко, люблячий татко, полетів у пошуках поживи, а мама ніжно пригорнула маленького до себе. Минали дні, промайнуло і літо. Сиділо пташеня у своєму гніздечку, то ж і друзів собі не знайшло. І пісеньки всі у родині від цього були геть сумними. Осінь принесла холоди… Усе птаство готувалось до відльоту в теплі краї. А що ж наше пташенятко? Про це ти дізнаєшся із книги «Ходімо зі мною у казку». А ще книга розповість тобі про діток, у яких хворі ніжки, а тому вони перебувають у інвалідних візках: як подружитись із ними, в які ігри гратись, як спілкуватись… Нумо, дружити!

19


20


21


22